- Після масованих обстрілів енергетичної інфраструктури в Києві зафіксовано тимчасові зупинки водовідведення.
- Система водовідведення критично залежить від електропостачання через роботу каналізаційних насосних станцій та Бортницької станції аерації.
- Причинами збоїв є не лише прямі наслідки обстрілів, а й хронічний фінансовий дефіцит галузі та кадрова криза.
- Технічні обмеження унеможливлюють використання звичайних дизель-генераторів для потужних насосних станцій.
- У разі повного знеструмлення передбачено тимчасове скидання неочищених стоків у Дніпро як крайній запобіжний механізм.
- Місто пріоритезує водовідведення над водопостачанням, а киянам рекомендується мати триденний запас води.
Зупинка водовідведення в Києві: причини та наслідки
Після нещодавніх масованих обстрілів енергетичної інфраструктури, у передмістях столиці та окремих її районах спостерігалися тимчасові зупинки водовідведення. Ця ситуація контрастує з торішніми відключеннями електроенергії, коли каналізаційна мережа працювала переважно стабільно. Щоб розібратися в причинах збоїв та сценаріях реагування, видання «Хмарочос» проаналізувало систему водовідведення та поспілкувалося з експертами.
Механізм роботи та енергозалежність системи
Система водовідведення Києва є централізованим та технологічно складним комплексом. Стічні води з внутрішньобудинкових мереж надходять до підземних міських колекторів. Через рельєф міста система використовує десятки каналізаційних насосних станцій (КНС) для перекачування нечистот до Головного міського колектора. Звідти стоки транспортуються через систему дюкерів (трубопроводів під дном Дніпра) на лівий берег, до єдиної в місті Бортницької станції аерації, де відбувається повний цикл очищення перед скиданням у річку.
Як пояснює Дмитро Новицький, президент асоціації «Укрводоканалекологія» та колишній керівник «Київводоканалу» (комунальне підприємство, що забезпечує водопостачання та водовідведення столиці), головна залежність каналізації від електропостачання полягає у функціонуванні цих КНС та самої Бортницької станції аерації. Остання потребує значних обсягів електроенергії для роботи потужного обладнання, включаючи насоси та повітродувки.
«Тут треба розуміти: чим більше місто, тим складніше забезпечити його об’єкти відповідною кількістю електричної енергії. У великих містах працюють дуже потужні насоси. Також треба розуміти, що станція аерації дуже енергоємна з погляду того, що там працює потужне обладнання: від насосних станцій, які подають воду на очищення, до повітродувки. Тобто ця станція критично залежна від наявності відповідної кількості електричної енергії», — зазначає фахівець.
Причини збоїв: від захисту мереж до кадрових проблем
Дмитро Новицький припускає, що тимчасове припинення приймання стічних вод в окремих районах Києва та агломерації могло бути пов’язане із заходами для збереження цілісності інфраструктури. «Київводоканал» міг обмежити надходження стоків до Бортницької станції аерації через різкий дефіцит електроенергії, спричинений обстрілами.
Крім прямих наслідків обстрілів, системні збої зумовлені низкою опосередкованих чинників. Серед них — хронічний фінансовий дефіцит галузі. Тарифи для побутових споживачів не підвищувалися з . Якщо до війни підприємства повністю покривали операційні витрати з надходжень від споживачів, то під час війни, без коригування тарифів, водоканали працювали у збиток. Середнє покриття операційних витрат становило близько 70%. Недофінансовані 30% призвели до погіршення стану основних засобів через несвоєчасне виконання ремонтів та заміни обладнання.
Ситуацію загострює кадрова криза. Ініціатива уряду щодо зменшення рівня бронювання працівників критичної інфраструктури з 75% до 60% позбавляє підприємства необхідної оперативності. У разі нової аварії місто ризикує зіткнутися з браком зварювальників, сантехніків та інженерів, здатних швидко ліквідувати пошкодження.
Технічні обмеження та аварійні сценарії
Усунення збоїв у водовідведенні обмежене інженерними рамками. Забезпечити великі каналізаційні насосні станції звичайними дизель-генераторами технічно неможливо. Дмитро Новицький пояснює, що один такий насос має потужність близько 1,4 МВт, а для запуску йому потрібен пусковий струм, який у п’ять разів перевищує номінальний.
«Просто для того, щоб запустити такий насос, треба струм п’ять і більше МВт. А цього дизель-генератор вже не забезпечить. Це вже треба газопоршневу або газотурбінну генераційну установку. А її треба замовити, привезти, встановити. Ба більше, немає гарантії, що не буде пошкоджений такий генератор. Ми ж не можемо поставити сотні маленьких дизель-генераторів для забезпечення одного об’єкта», — наголошує президент «Укрводоканалекології».
Бортницька станція аерації також потребує комплексу з кількох потужних газотурбінних або газопоршневих установок, що вимагає складних інженерних рішень та значного часу на впровадження.
У зв’язку з технологічними обмеженнями, експерт допускає найбільш критичні сценарії повного знеструмлення. На такий випадок у Києва є крайній запобіжний механізм, передбачений ще стандартами холодної війни: регламент тимчасового скидання нечистот безпосередньо в Дніпро без очищення. Це дозволить зменшити тиск на систему водовідведення. Хоча це створює екологічний виклик для міст нижче за течією, громади будуть заздалегідь попереджені, а природний ресурс річки дозволяє частково нейтралізувати забруднення на значній дистанції.
Як пояснює чинний заступник генерального директора «Київводоканалу» Сергій Горкуценко в інтерв’ю «Економічній правді», для уникнення найкритичніших сценаріїв місто планує пріоритезувати водовідведення перед водопостачанням. Якщо брак водопостачання можна компенсувати підвозом технічної води, то зупинка водовідведення може спричинити епідеміологічну катастрофу. Для її уникнення місто може бути вимушене свідомо обмежувати подачу питної води.
Підготовка: місто та домогосподарства
Мінімізація наслідків можливих блекаутів вимагає системних дій на трьох рівнях: центральної влади, місцевого самоврядування та споживачів. На рівні держави йдеться про забезпечення фінансування та спрощення процедур проєктування, будівництва чи відновлення. Місто, зі свого боку, має розвивати децентралізовані джерела водопостачання.
«По-перше, міста мають розглядати різні сценарії та розробити плани реагування на найскладнішу ситуацію. Має бути відповідне розуміння, як забезпечити людей питною водою. В принципі, людині на добу треба 5 літрів питної води і 12–15 літрів для санітарних потреб. Для багатомільйонного Києва підвезення води – це складна процедура логістично, але це можливий і реальний сценарій», — зазначає Дмитро Новицький.
Досвід Миколаєва довів, що під час тривалих аварій населення можна забезпечити підвізною питною водою, а в мережу подавати технічну воду для санітарних потреб та пожежогасіння. Для цього Київ має підготувати бюветні комплекси з автономним живленням, промарковані автоцистерни та ємності для підвозу води до лікарень, шкіл і укриттів.
Водночас, найважливішим елементом стійкості залишається самостійна підготовка кожного домогосподарства. Це надає міським службам запас часу, необхідний для ліквідації пошкоджень.
Кожному киянину необхідно мати запас води:
- Питна вода: мінімум 5 літрів на добу на особу.
- Технічна вода: 12–15 літрів на добу на особу для санітарних потреб.
- Запас води має бути розрахований щонайменше на три доби.
Цей індивідуальний резерв дозволяє міським службам отримати критично важливий час для ліквідації аварій та запобігання санітарній катастрофі у столиці.
