Ключові факти:
- Депутатка Київради Аліна Михайлова розкритикувала проведення розважальних заходів у Києві на тлі прощання з загиблим Олексієм Юковим.
- Олексій Юков присвятив роки пошуку та поверненню тіл загиблих українських військових і цивільних.
- У столиці одночасно проходили церемонія прощання на Майдані Незалежності та фестиваль «Вирій» на ВДНГ.
- Михайлова наголосила на небезпеці «нормалізації прірви» між фронтом і тилом, а не на забороні розваг.
У Києві відбулися події, що виявили суспільне питання щодо співіснування повсякденного життя та реалій війни. Того дня на Майдані Незалежності пройшла церемонія прощання з Олексієм Юковим, який роками займався пошуком та поверненням тіл загиблих українських військових і цивільних. Одночасно у столиці тривали розважальні заходи, зокрема фестиваль «Вирій» на території ВДНГ.
Цей контраст став підставою для публічної заяви депутатки Київради, військовослужбовиці та керівниці медичної служби «УЛЬФ» Першого окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліни Михайлової. Вона порушила питання про відповідальність суспільства перед обличчям війни, як зазначається у матеріалі rupor.com.ua.
Контраст між фронтом і тилом
Свою позицію Аліна Михайлова обґрунтувала особистим досвідом роботи на стабілізаційному пункті. Вона повідомила, що останніми днями до них безперервно доставляють військових із тяжкими опіками після термобаричних скидів. Це, за її словами, відображає гостру різницю між реальністю східного фронту та життям у Києві.
Військовослужбовиця наголосила, що для військових та медиків війна — це безпосередня боротьба за життя кожної людини, її поранення та біль. Натомість для цивільного населення, що знаходиться далеко від бойових дій, війна може зводитися до новинної стрічки. Ця різниця у сприйнятті, на думку Михайлової, стає одним із найскладніших соціальних викликів України.
Пам’ять про Олексія Юкова
Особливе місце у зверненні Михайлової посіла постать Олексія Юкова. Він присвятив своє життя пошуку, ідентифікації та поверненню родинам тіл загиблих українських військових і цивільних. За роки повномасштабної війни команда Юкова, за словами депутатки, знайшла близько двох тисяч загиблих.
Прощання з Юковим у Києві, за її словами, набуло символічного значення: людина, яка повертала загиблих додому, сама стала тією, кого Україна проводжає в останню путь. Ця подія підкреслила глибину втрат, які несе країна.
«Нормалізація прірви»: головна теза критики
Аліна Михайлова пояснила, що її стурбованість викликає не сам факт проведення фестивалів чи розважальних заходів під час війни. Вона наголосила, що її лякає «нормалізація прірви». Це означає ситуацію, коли різні частини суспільства настільки віддаляються одна від одної за досвідом війни, що перестають емоційно розуміти реальність один одного.
«Мене лякає не фестиваль. Мене лякає нормалізація прірви», — зазначила Михайлова.
Під «прірвою» вона розуміє відстань між двома реальностями: де для одних хороший день — це день, коли всі побратими повернулися живими, а для інших — вдалий захід, концерт чи просто вихідний. Депутатка Київради ставить питання: «Невже війна настільки далеко, що перетворилася на фон?»
Проблема суспільної адаптації до війни
Психологічна адаптація до тривалої небезпеки є природним процесом. Однак Михайлова застерігає від небезпечної сторони цієї адаптації, коли війна починає сприйматися як «фоновий шум». У такому випадку смерть десятків людей стає черговою новиною, а поховання військових — відео в стрічці, що призводить до втрати персонального зв’язку з темою війни.
Ще однією важливою тезою допису є ризик відокремлення військових від цивільного суспільства, перетворення війни на «професію» окремої групи людей. Це створює психологічну дистанцію та потенційні конфлікти між тими, хто щодня бачить війну, та тими, хто намагається повернутися до мирного життя.
Баланс між життям і пам’яттю
Михайлова підкреслює, що «Київ без росіян навколо — не природне явище і не даність». Безпека столиці забезпечується постійними зусиллями військових, ППО, медиків, рятувальників та інших служб. Можливість цивільних вести повсякденне життя залежить від того, що відбувається далеко від міста.
Депутатка не закликає українців відмовлятися від життя, роботи чи дозвілля. Йдеться про пошук балансу між продовженням життя та пам’яттю про ціну, якою воно забезпечується. Відповідальність, на її думку, може проявлятися у:
- системній підтримці армії;
- донатах і волонтерстві;
- повазі до військових та ветеранів;
- збереженні пам’яті про загиблих;
- відповідальному проведенні масових заходів.
Головна загроза, за словами Михайлової, полягає не в розвагах, а в забутті. Суспільство має одночасно продовжувати жити і пам’ятати, завдяки кому це життя можливе. «Не зробити їхню смерть фоновим шумом вашого “повноцінного життя”», — закликає військовослужбовиця, звертаючись до Києва та всієї України.
